Чому не варто боятися розширювати свої горизонти бізнесу? У чому перспективність такої країни як Сенегал? Які зараз відношення між Україною та Сенегалом? Про це та багато іншого розповідає Надзвичайний і Повноважний Посол України в Сенегалі Олександр Овчаров.
Як ви оцінюєте стан і перспективи Сенегалу та інших країн, які знаходяться у межах вашого консульського округу, у тому числі Гамбії та Гани?
Важко оцінити усі ці 13 країн. Можливо, одна-дві країни є більш потужними, перспективними партнерами і більш привабливі для розвитку сторонніх відносин, насамперед, економічних інтересів України у Західній Африці. З перспективних партнерів це, напевно, Кот-Д’Івуар, Гвінея, оскільки посольство Сенегалу, у політичному сенсі, відповідає за шість сусідніх країн. Що це означає: знаходячись у такому обмеженому стані, тому що у нас зараз лише посол та консул, ми фактично не маємо дипломатів, які б слідкували за розвитком політичних, економічних і інших проблем у сусідніх країнах. Це означає, що через нас ведеться переписка з цими країнами з питань вдосконалення нормативно-правової бази, з питань підтримання двосторонніх відносин, з питань організації зустрічей наших міністрів закордонних справ або президентів під час міжнародних форумів.
Але, звичайно, це дуже умовний розподіл, і формально у нас країна акредитації – Сенегал. І це недаремно, тому що Сенегал у цьому регіоні – одна з найпотужніших та найвпливовіших держав, на яку зараз прикута увага всіх найбільш розвинутих країн: США, КНР, Індія, арабські країни (Саудівська Аравія, Емірати, Кувейт), ЕС, Франція. Сенегал – це країна, в яку ідуть шалені інвестиції на усіх рівнях.
Ключова програма, з якою переміг на виборах нинішній президент, називається «Сенегал процвітаючий». В рамках цієї програми існує дуже багато інфраструктурних, економічних та інших реформ. Це програма реформ, яка дозволить Сенегалу зробити значний ривок в економічному плані.
Сенегал – одна з найбільш привабливих країн с точки зору демократії та стабільності. В сусідніх країнах перевороти, в Сенегалі більш-менш спокійна ситуація в плані відносин з сусідніми країнами, і більш-менш стабільна внутрішня ситуація.
Чи є Сенегал привабливою країною для українських інвесторів? Які є перспективи розвитку бізнесу у Сенегалі?
Для зовнішніх інвесторів Сенегал дуже приваблива країна, і вони у ній вкрай зацікавлені, тому що Сенегал, хоч і може дати на експорт морепродукти, арахіс та, мабуть, і все, але вони створили привабливі умови для інвестицій. Політична внутрішня стабільність дозволяє розглядати Сенегал, як привабливого партнера. Ще є один момент – Сенегал є учасником багатьох місцевих організацій. Вони є як приклад для інших країн, якщо у вас політична стабільність. Питання корупції тут є одним із ключових, в якому допомагають і іноземні партнери Сенегалу. Вони хочуть цим показати, як тут можна зробити зразкову країну у цьому плані. Завдяки цьому Сенегал стає таким собі орієнтиром розвитку у Західній, Центральній Африці.
Саме тому було прийняте рішення два с половиною роки тому відкрити тут посольство. До цього посольства були у Габоні та Гвінеї. Інші країни, звичайно, ми навіть фізично охопити не можемо: у нас шість країн, окрім Сенегалу, під політичною відповідальністю, ще дванадцять країн - це консульська відповідальність. В таких країнах, як Кот-Д’Івуар, Конго та Гвінея, у нас є почесний консул. Це в нас допоміжний інструмент, через них ми вирішуємо питання захисту українських громадян.
Є три країни, в яких ми можемо зробити аналіз з точки зору просування наших економічних інтересів: Сенегал, Кот-Д’Івуар та Гвінея. Україна розцінюється не тільки, як країна-інвестор, але як і приватні інвестиції українських компаній. Подивіться, скільки компаній втратили ринки збуту у тій же Росії. Чому б їх не переорієнтувати? Що є перешкодою? Звичайно, тут велике поле роботи у створенні правових умов для цього бізнесу. У нас немає з Сенегалом угоди про уникнення подвійного оподаткування, тому продукція стає тут достатньо дорогою для споживачів. Тим не менш у них до товарів інтерес є, тому наш бізнес потроху починає приїжджати, шукати партнерів. Деякі компанії готові створювати тут свої представництва, або, навіть, створювати тут свої виробництва на місці. Ми вже відчуваємо, що це серйозно. Це дасть можливості.
А де вони будуть брати фахівців для роботи на цих підприємствах? Привозити з України чи навчати місцевих?
Менеджмент може відбуватися за рахунок спеціалістів з України, які приїдуть сюди працювати. Там, де виробництво торкається якихось специфічних знань і подальшого обслуговування, потребує, наприклад, інженерних знань чи техніки, то фахівців будуть цілеспрямовано готувати у перспективу або використовувати тих, хто вчився.
Нас розглядають на перспективу керівництво Сенегалу і навіть сусідніх країн. До речі, це засвідчилось наприкінці листопада, коли міністр закордонних справ Павло Клімкін знайшов можливість вирватись з Києва, спеціально прибув в Африку. За ці два дні він провів 17 двосторонніх зустрічей. Він зміг переговорити з президентом Франції, з міністром закордонних справ в рамках протокольної зустрічі, коли всі представники делегації там зустрічались.
На одній зустрічі ми підписали важливий документ з Тунісом про безвізовий режим для власників дипломатичних паспортів і навіть пішли згоди, що в Туніс наші туристи будуть без віз їхати. Це дуже важливе рішення, яке, мабуть, буде найближчим часом вирішено. Зі ці два дні провести 17 зустрічей з колегами, міністрами закордонних справ і африканських, і північно-африканських країн – це була шалена робота.
У твіттері ми бачили відгуки, що, мовляв, Клімкіну нічого робити в країні тут. Але ви просто не уявляєте, які тут можливості. Тут є певна специфіка роботи і всі контакти, і всі подальші перспективи, вони починаються з перших контактів, контактів міністрів, контактів офіційних осіб. Ці хороші відносини, які склалися протягом цього року, дали можливість швидко організовувати ці зустрічі, тому що жодною програмою ви цього не зможете передбачити.
Зустрічі продемонстрували, що всі наші співрозмовники в той чи інший спосіб підтвердили зацікавленість у якомога скорішому владнанні конфлікту в Україні, тому що всі хочуть Україну нормальним торгівельно-економічним партнером, але всі розуміють, що цього не відбудеться, доки така ситуація в країні.
Повертаючись до керівництва Сенегалу, вони показали, що це не просто протокольна зустріч. Дійсно обговорювалися питання, які сьогодні просто не готові до того рівня співробітництва, але принаймні ми бачимо, куди маємо рухатись, коли ситуація покращиться. Інтерес з боку Сенегалу до міжнародного співробітництва, має регіональний аспект. В залежності від позиції, яку прийме Сенегал, можна буде очікувати, що решта країн цього регіону прийме ту ж саму.
Якщо говорити про перспективу, ми не можемо собі дозволити в кожній країні Західної Африки мати посольство, тому, звичайно, з ідеї міністра, пропозиції посольства, ми маємо тут охоплювати різні рівні, охоплювати регіон. Але це справа недешева, тому треба створювати економічні рівні. У нас дуже великі надії на співробітництво з міжнародною промисловою палатою. Якщо тут буде представництво, і буде сформований підрозділ, ми зможемо охоплювати більше. Зараз про це говорити важко, тому що навіть можливості виїхати у сусідні країни – на це бюджетних коштів не вистачає. Ми можемо говорити тільки про перспективи. Але перспектива є, і інтерес до нас є.
Приватний бізнес може не чекати покращення становища у країні, ті, у кого є ресурси, можуть шукати виходи на місцеві ринки. Ми, звичайно, будемо у цьому допомагати, на високому рівні надавати сприяння нашим бізнесменам. В 2013-му році була прийнята офіційна програма «Програма розвитку економічного співробітництва з країнами Африки». Вона була підписана безпосереднім рішенням кабміну. Багато наших виробників, багато наших експортерів зацікавлені у цих ринках, навіть військова продукція. Але ця програма так і залишилась документом, тому що просто не була реалізована на практиці. Повернутися до цього можна, усе для цього є, але тут вже виникає інша проблема: через фінансовий стан, через кризу це доволі важко. Якщо закрити посольство, то повертатися сюди буде дуже важко.
Як ви вважаєте, чи можлива акредитація посла Сенегалу, Гамбії в Україні?
По-перше, по Сенегалу. Для нас, звичайно, було б логічним та цікавим, щоб було посольство Сенегалу в Україні. Зараз історія відносин така: у 2012 році у нас не було посольства в Сенегалі, відповідним за цей регіон було посольство України у Гвінеї. Посольство Сенегалу у Москві відносилося і до України. Зараз це посольство закрите, тому до України відноситься посольство Сенегалу в Берліні, так що усі питання ми маємо вирішувати з іх посольством у Берліні. У перспективі керівництво Сенегалу мають на меті мати хоча б почесного консула в Україні. Як тільки ситуація у нас стабілізується, то цей діалог почне набирати обертів, звичайно, рано чи пізно постане питання відкриття посольства.
По іншим країнам, ми використовуємо почесних консулів. Якщо є можливість забезпечити консула принаймні житлом, в деяких країнах така можливість є. Шукають усі можливі і неможливі способи рішення цієї проблеми. Що стосується безпосередньо Гани та Гамбії, то формально ми за них не відповідаємо, робота якась ведеться, ми використовуємо посередників, з якими ми співпрацюємо у консульському плані.
Як часто українці відвідують Сенегал та Гамбію? Чи є ці країни привабливими для туристів з України?
Нас делегаціями не балують. Є приватні випадки, найчастіше це ті жінки, що одружилися з громадянином Сенегалу, тут є невеличка їх кількість, ми її навіть діаспорою не називаємо, це місцева громада. Ці люди приходять в посольство.
Коли в нас були президентські вибори, то у нас тут була виборча дільниця, створена для того, щоб тут проголосувало декілька чоловік. Люди прийшли, у нас була комісія. Тут, в основному, вихідці з південної та східної України, з Одеси, Харкова, Донецька. Причини звернень до нас – це, в основному, консульські питання. Ми усіх сюди запрошуємо на якісь національні свята, з якихось інших нагод. Коли люди голосувати приходили, то це у них тут був наче вихідний день. У нас тут люди по дві години голосували. Спілкувалися, чай пили. Тобто, навіть таку можливість використали, щоб зустрітися. Нечасто ми так збираємось, але ось на день Незалежності ми власними силами стіл накрили, посиділи, пісні поспівали, тобто люди відпочили і не було ніякого офіціозу.
На Різдво до нас приїхав з України православний священик, отець Захарій. Він приїхав, провів різдвяне богослужіння тут, у посольстві. Ми усіх запросили, звичайно, він з людьми поспілкувався. Після того він ще приїжджав, трьох дітей похрестив.
Ми не докладаємо якихось спеціальних зусиль, у нас немає людини, яка б за це відповідала, дипломата, який відповідає за культурно-гуманітарний напрямок. Люди самі йдуть сюди між собою поспілкуватися, вони дуже цінують те, що посольство робить для них такі ось невеличкі заходи, що можна принаймні між собою тримати зв’язок.
Ще до нас за останні кілька років почали їхати наші бізнесмени. Ми їх, звичайно, приймали у посольстві, допомагали їм. Ось це такий основний контингент. Саме туристів дуже мало, окрім, мабуть, родичів, які приїжджають до своїх сюди.
У приватному спілкуванні люди розповідають вам, що вони відчувають, живучи тут?
В тих людей, з якими вдалося поспілкуватися, які живуть тут у шлюбі, у них все нормально. Робота є, вони тут адаптувалися. Нас часто запрошують в гості у вихідні дні, всі хочуть поспілкуватися, розповідають багато цікавих історій. Одна з жінок приїхала сюди і зовсім не знала французької мови. А зараз вона викладач в політехнічному університеті.
В Сенегалі набагато спокійніше у криміногенному плані, ніж в деяких інших країнах. Ми ввечері не боїмося виходити на вулицю. За потреби поліція трохи повільно, але приїжджає та справно виконує свої обов’язки. В цілому, місцевий народ доброзичливий.
Можете озвучити офіційну інформацію щодо вірусу Ебола у Сенегалі?
Коли був спалах Еболи, то Сенегал, з урахуванням того, що керівництво має захистити своє населення, звісно, було вжито заходів. Не тільки закрили кордон, а й ще була розгорнута інформаційна кампанія, яка проводилась через електронні засоби зв’язку, смсками, в усіх учбових закладах, скрізь. Офіційно Еболи в Сенегалі не було і це підтверджено представництвом всесвітньої організації охорони здоров’я.
Скільки українських громадян постійно живе і працює в Сенегалі?
15 чоловік стоять у списку виборців, а загалом, можна порахувати, десь 26 чоловік.
Сенегал - одна з країн, де немає жодного православного приходу, як українці-християни адаптуються у мусульманській країні? Вони живуть за християнськими звичаями чи приймають мусульманство?
У мене немає інформації, щоб хтось з православних, хто сюди приїхав, прийняв мусульманство. Тут все дуже толерантно і в плані релігії також. Церкви православної тут нема, друга державна релігія Сенегалу – католицизм. Коли приїжджав священик, то стало зрозуміло, що людям таки це потрібно, якась духовна підтримка, але я не чув, щоб десь у центральній та західній Африці була православна церква. Це якщо люди самі зберуться, запросять собі священика у УПЦ, то тоді можна буде, знову ж таки, своїми силами збудувати церкву.
Щодо освіти. Скільки студентів з Сенегалу, Гамбії та Гани приїжджає здобувати вищу освіту в Україні?
З Сенегалу у 2012 – 29 студентів, 2013 – 49, 2014 – 6, з Гамбії у 2013 – 5-6, у 2014 – 3-4, , а з Гани у 2014 приблизно 270, у 2013 – приблизно 670, у 2012 – приблизно 200.
Що б ви побажали українському народу, і в тому числі, читачам «Віва-Україна»?
Не так давно ми передали листа президенту Сенегалу від української школярки з гімназії, де вивчають французьку мову. В листі йшлося про важку ситуацію в Україні, там був заклик до підтримки, про важливість цієї підтримки на міжнародній арені. Реакція президента була досить неочікуваною – він навіть трохи просльозився, досить емоційно відреагував і сказав: «Пане посол, я обов’язково передам відповідь». Через кілька днів ми дійсно отримали відповідь, у якій президент офіційно побажав миру та спокою, щоб українські діти могли жити у нормальних умовах.
Зараз у побажання миру та спокою вкладається зовсім інший зміст, це не просто слова, і я вважаю, що ваше видання у цьому плані зробить свій внесок. Навіть якщо ми десять людей переконаємо, розповімо, що у нас за країна, то це вже буде добре, для цього ми тут і знаходимось.
Сенегал - країна на заході Африки на березі Атлантичного океану, межує на півночі з Мавританією, сході — з Малі, півдні — з Гвінеєю і Гвінеєю-Бісау, із трьох сторін охоплює Гамбію; площа 196200 км²; столиця і головний порт Дакар.
Дипломатичні відносини між Україною та Сенегалом встановлено 25 листопада 1992 року (визнання України – 2 червня 1992 року). Сенегал не входив до сфери впливу колишнього СРСР, тому в перші роки Незалежності співробітництво розвивалося повільно.
17 червня 2008 року вперше призначено Посла України в Республіці Сенегал (за сумісництвом, з резиденцією в Конакрі). Вірчі Грамоти вручено 29 грудня 2009 року.
Політична стабільність, високий авторитет на африканському континенті, демократичний розвиток, сприятливий інвестиційний клімат Сенегалу створюють позитивні передумови для значної інтенсифікації двостороннього співробітництва.
У вересні 2008 року в Дакарі відбулись перші українсько-сенегальські політичні консультації за участю Першого заступника Міністра закордонних справ України Юрія Костенка і Державного міністра закордонних справ Сенегалу Шейха Тідіан Гадіо, які засвідчили інтерес Сенегалу до розвитку співпраці з нашою державою, який був підтверджений у грудні 2009 року під час бесід Посла України з Президентом і Міністром закордонних справ Сенегалу.
27 вересня 2010 року у Нью-Йорку відбулась перша зустріч керівників зовнішньополітичних відомств – Міністра К.І.Грищенка та Міністра Мадіке Ніянга, під час якого було визначено пріоритетні напрями двосторонньої співпраці. У червні 2011 року відбувся перший офіційний візит до України Міністра закордонних справ Мадіке Ніянга, якого супроводжувала делегація представників міністерств економічного блоку. Сенегальська делегація провела переговори в ТПП і УСПП, Мінагрополітики, Мінекоприроди, відвідала київські підприємства «Квазар», «Укргідроенерго».
1 червня 2012 року започатковано роботу Посольства України в Сенегалі.
22-23 лютого 2013 року Дакар з робочим візитом відвідав Заступник Міністра закордонних справ України Віктор Майко, який був прийнятий Прем’єр-міністром Сенегалу Абдулом Мбаєм та провів зустрічі з представниками ділових кіл. 16-17 червня 2013 року Сенегал відвідав Міністр юстиції України Олександр Лавринович. Під час візиту було укладено 3 міжнародні договори у сфери правової допомоги.
29-30 листопада 2014 року Міністр закордонних справ України П.А.Клімкін перебував в Дакарі з метою участі у роботі ХV-го саміту Міжнародної організації франкофонії. В рамках заходу він провів низку двосторонніх зустрічей зі своїми колегами з країн-членів МОФ, у т.ч. Габону, Гвінеї, Гвінеї-Бісау, Кот-д’Івуару та Сенегалу.