Причиною катастрофи прийнято вважати стрибок напруги в мережі, який викликав два вибухи. На момент вибуху в реакторі знаходилось близько 200 т урану. Було зруйновано обшивку, а через відсутність захисної оболонки більше 60 т радіоактивних речовин піднялись у повітря. Сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж при вибуху атомної бомби в Хіросімі. Оскільки Чорнобильська АЕС була графітно-водним реактором, саме графіт передбачав легко займистість всієї системи. Після вибуху в ньому залишилось близько 800 т графіту, який почав горіти. Пожежа тривала 10 днів і забрала життя 31 людини. Остаточно графіт перестав горіти лише 10 травня. Кількість людей, що брали участь в гасінні пожежі на ЧАЕС, становила 240 тис. Всі вони отримали високі дози радіації. Однак, саме пожежникам вдалось врятувати нас від справді серйозної катастрофи – сильного водневого вибуху, який міг стати наступним етапом трагедії.  Одразу після аварії майже 8,5 млн. людей були опроміненими, близько 155 тис кв. км територій було забруднено, з них 52 тис кв. км – сільськогосподарські землі. Реактор продовжував випромінювати радіацію ще 3 тижні. Уряд СРСР, очевидно, намагався приховати цю трагедію від світу через нав’язливу ідею секретності. Та не вдалося. Наступного дня у Швеції відзначили аномальне підвищення рівня радіації. Так було визначено, що в Україні сталось щось жахливе. Перше офіційне повідомлення в СРСР зробили лише 28 квітня під тиском міжнародної спільноти, але і в ньому майже не повідомлялось про масштаби проблеми. Всі іноземні ЗМІ розповідали про небезпеку, викликану Чорнобильскою аварією, а радянські майже нічого про це не говорили.

Причини катастрофи

Офіційно причиною прийнято вважати некомпетентність персоналу, якому в той день доручили проведення технічного експерименту. Контрольні пристрої були відключеними, а потужність реактора знизили до недопустимого рівня. Ситуація стала неконтрольованою, а будь-які спроби нормалізувати її були здійснені невчасно. Як з’ясувалося потім, цей експеримент не був погоджений у встановленому порядку та підготований неналежним чином. Однак, експеримент продовжили з вимкненими системами захисту.

Евакуація

Спочатку евакуацію планували провести 26 квітня, однак, уряд СРСР її затримав, і це було помилкою. Аби пришвидшити евакуацію, жителям сказали, що це тимчасовий захід, тому в зоні залишились майже всі їхні особисті речі. Майже 50% опромінення люди отримали саме в дорозі. Після аварії з 30 кілометрової зони відчуження було вивезено 115 тис осіб. При цьому, оскільки ураження також охопило землі Росії та Білорусії, сумарна кількість людей, котрі позбулися своїх домівок, сягала 220 тис осіб.

Наслідки

Хоча Чорнобильська катастрофа вважається трагедією українською (внаслідок аварії постраждали 12 областей України), офіційні дані свідчать, що 70% радіації отримала Білорусія: постраждала п’ята частина сільськогосподарських територій, а сотні тисяч людей почали хворіти лейкемією та раком щитовидної залози. У білорусів також є зона відчуження, яка сьогодні сягає більше 4 000 км.  Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але й Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію, Велику Британію. До сьогоднішнього дня фахівці сперечаються про кількість жертв аварії. У 1987 році кількість жертв сягала 2 тис., а в 1995 їх нараховувалось вже близько 37,5 тис. Зараз вважається, що найбільш розповсюдженою хворобою, викликаною викидом радіоактивних речовин в Чорнобилі, є рак щитовидної залози та лейкемія. Окрім того, говорять про збільшення кількості випадків вродженої патології у дітей, а також про підвищення рівня дитячої смертності на забруднених територіях, хоча конкретних статистичних підтверджень цьому немає.

«Саркофаг»  

Наприкінці 1986 року реактор накрили спеціальним "саркофагом", задля запобігання розповсюдженню радіоактивних часток. Укриття було збудоване добровольцями та мобілізованими солдатами, яких пізніше назвуть ліквідаторами. За весь час будівництва "саркофагу" їх нараховувалось близько 600 тис осіб з усього тодішнього СРСР.

Вважається, що під укриттям і досі знаходиться близько 95-97% радіоактивного матеріалу, який залишився після аварії. Небезпека полягає в тому, що радіоактивні речовин, в разі обвалу, можуть нанести значну шкоду як середовищу, так і людству.  У 2000 році ЄБРР оголосив тендер на будівництво нового "саркофагу" для ЧАЕС. Виграли його два французьких підприємства. Роботи розпочались в 2012 році. На будівництво другого "саркофагу" країни-донори зібрали 750 млн. євро (за іншими джерелами 980 млн.), при чому всі витрати знаходяться під контролем ЄБРР. Планується, що нова споруда зможе вирішити проблему, як мінімум, на сто років, хоча ліквідувати станцію планують ще в 2065.  "Саркофаг" будуватимуть за 180 м від 4 енергоблоку, що дозволить вберегти персонал (3 тис людей) від опромінення.

Питання наслідків Чорнобильської трагедії ще тривалий час буде на порядку денному міжнародних організацій. У травні 2014, 2015 рр. у Мінську та у жовтні 2015 р. у Відні в рамках Міжвідомчої цільової групи з питань міжнародного співробітництва щодо Чорнобиля відбувалися консультації з чорнобильської проблематики на предмет її включення до порядку денного ООН в галузі сталого розвитку на період до 2030 року. 21–23 квітня 2016 р. у Києві відбудеться Міжнародний форум «Уроки Чорнобиля — для ядерної безпеки світу». 26 квітня 2016 р. відбудеться також спеціальна комеморативна сесія ГА ООН у зв’язку з 30-ою річницею Чорнобильської катастрофи. Крім того, у листопаді 2016 р. планується завершення розробки нової резолюції ООН щодо інтеграції чорнобильської проблематики до порядку денного ООН в галузі сталого розвитку на період до 2030 року.