«Україна зацікавлена у розвитку військово-технічного співробітництва з Сенегалом»

Якими були передумови незалежності України, якій зараз виповнюється 27 років?

Перш, ніж Україна отримала свою довгоочікувану незалежність у 1991 році, цьому передувало кілька подій.

Спочатку, обурення народу України після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 дозволило відмітити некомпетентність режиму та його зверхнє ставлення до людей.

На додаток до цього була недовіра, у якій комуністична ідеологія швидко занепала, з поступовим підйомом політичних дискусій і, зокрема, щодо твердження штучності Великого голоду (Голодомору).

Нарешті, фундаментальну роль відіграли два українські націоналістичні рухи, створені в 1989 році: Товариство ім. Шевченка та реформаторський Рух. Останній також здобув великий електоральний успіх у «Демократичному блоці» на виборах до Верховної Ради у березні 1990 року.

Засновником та лідером Народного Руху України був В’ячеслав Чорновіл (1937-1999) - радянський політв’язень за свою діяльність в русі опору проти національної дискримінації українського народу. В.Чорновіл ініціював Декларацію про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акт про незалежність України від 24 серпня 1991 роки після невдалого путчу, організованого комуністами. До речі, минулого року українське суспільство відзначило 80-річчя В.Чорновола.

 Згодом маси повстали на справжню битву. Що було тоді пусковим механізмом для цього?

Під тиском вуличних демонстрацій та, особливо, студентських рухів у столиці восени 90-х років, частина комуністів, дестабілізована періодом перебудови, приєдналася до голосу борців за незалежність і дозволила проголосувати за незалежність у Верховній Раді. Декларація про державний суверенітет, за яку було проголосовано 16 липня 1990 року, стала однією з останніх, прийнятих в СРСР. Роль, яку відігравали комуністи в утвердженні незалежності України, дозволила забезпечити мирний перехідний період, а також їхнє збереження в керівних органах після проголошення незалежності.

Якщо говорити про роль студентських рухів, ми повинні згадати про «Революцію на граніті» у жовтні 1990 року, тобто голодування, проведене студентами, які намагалися заспокоїти боротьбу опозиційних сил. Подібних акцій не було на той час в усій Європі.

Саме Декларація про незалежність проголошена Парламентом одноголосно 24 серпня 1991 року дозволила призупинити діяльність комуністичної партії та офіційне повернення української мови. Воля до незалежності масово підтвердилася референдумом від 1 грудня 1991 року. Незалежність підтримали 90,32% учасників референдуму - 28 804,1 тисяч людей. Насправді, саме результати цього референдуму сприяли остаточному розпаду СРСР. Ця виняткова популярна підтримка сприяла зміцненню незалежності України та міжнародному визнанню. Леонід Кравчук, колишній «про-суверенний» член комуністичної партії, був обраний Президентом України того ж дня.

Після незалежності Україна зіткнулася з різними проблемами в процесі еволюції свого нового статусу, зокрема через російського сусіда.

Шлях незалежності України відзначений низкою важливих подій, якими Україна намагалася знайти своє місце у сучасному світі.

10 січня 1994 року Україна відмовилася від ядерної зброї. Великі держави погодились, що весь ядерний арсенал колишнього СРСР потрапить під контроль Росії. Під гарантії безпеки Україна полишила ядерну зброю. У грудні 1994 року лідери України, Росії, Сполучених Штатів та Великої Британії підписали Будапештський меморандум про гарантії безпеки для приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Цей меморандум гарантував Україні повагу своєї незалежності, суверенітету та територіальної цілісності, припинення політичного, економічного чи військового зазіхання на її територіальну цілісність та політичну незалежність.

Проте вже в 2014 році одна з країн-гарантів, Росія, окупувала український півострів Крим та частину Донецької та Луганської областей. У 2015 році Верховна Рада України визнала Росію країною-агресором. Сполучені Штати та Сполучене Королівство також заявили, що Росія порушила свої зобов’язання перед Україною.

Але до цієї окупації Україну сколихнув Євромайдан.

У листопаді 2013 року Кабінет Міністрів на чолі з Миколою Азаровим зупинив підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Це рішення викликало хвилю демонстрацій на користь курсу на європейську інтеграцію. Протести перетворилися на революцію після того, як міліція жорстоко побила мирних демонстрантів на Майдані Незалежності у Києві 30 листопада.

І якщо спочатку Революція Гідності була миролюбною, то згодом ситуація погіршилася. У лютому 2014 року в опорі протестуючих силам безпеки загинуло близько 100 осіб – «Небесна Сотня». Тисячі революціонерів були поранені.

Проте Євромайдан став початком знищення невинних людей. Після втечі президента Януковича ситуація в країні залишилася складною. Північний сусід цим скористався. У березні Росія окупувала український Крим.

Після окупації Криму апетити Путіна зросли. У результаті він розпочав війну на сході України, і, хоча Росія офіційно не визнає, що вона бере участь у військових діях в Україні, доведено, що північний сусід забезпечує терористів зброєю та обладнанням.

В середині квітня 2014 року збройні групи проросійських сепаратистів почали захоплення адміністративних будівель та міліції у містах Донбасу (Донецька та Луганська області). У відповідь на їхні дії українська влада оголосила про антитерористичну операцію. Масові заворушення були спровоковані російськими військовими силами, які постачали зброю та допомогли сепаратистам розхитати ситуацію. Після цього з’явилися Мінські Угоди, які постійно порушувалися терористами.

Зараз так звані «Донецька Народна Республіка» та «Луганська Народна Республіка» вважаються в Україні терористичними організаціями. Українські захисники продовжують виснажливу боротьбу за територіальну цілісність, часто за рахунок власного життя.

Крім того, не варто забувати про окупований Крим, де ми є свідками вбивств, тортур, переслідувань, незаконних затримань, підозрілих зникнень, залякувань, обшуків, відбирання майна, арештів за сфабрикованими звинуваченнями та переслідування журналістів, правозахисників та активістів.

 Як ви оцінюєте роль міжнародного співтовариства у приведенні Росії до припинення цієї окупації?

Єдиний спосіб вберегти українських громадян від російського захоплення – це постійний міжнародний тиск і єдність. Ми закликаємо всіх наших партнерів підтримувати політичний тиск та економічні санкції як найбільш ефективні інструменти лобіювання деокупації Кримського півострова.

Але навіть у цих складних умовах Україна продовжує свій шлях, сподіваючись на щасливе майбутнє.

З 18 січня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях. Цей закон створює нову правову основу для придушення російської агресії, захисту прав, свобод і законних інтересів громадян на окупованій території і відновлення територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів. Незважаючи на провокаційну політику Росії, закон підтверджує пріоритет мирного, політично-дипломатичного врегулювання ситуації, беручи до уваги право України на самооборону відповідно до статті 51 Статуту ООН. І, нарешті, цей закон передбачає створення міжвідомчого координаційного органу для юридичної підготовки консолідованого позову України з метою залучення Росії до міжнародної відповідальності за збройну агресію.

Отже, ми можемо бачити, що в розпал російської агресії Україна залишається прихильником мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Повне виконання Мінських Угод є єдиним способом вирішення конфлікту. Нашим пріоритетом є розгортання миротворчої місії ООН на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей для забезпечення сталої деескалації конфлікту на місцях та сприяння здійсненню Мінських Угод.

7 червня 2018 р. Верховна Рада прийняла довгоочікуваний Закон про Вищий антикорупційний суд, який набрав чинності наступного дня після дня його опублікування. Створення Вищого антикорупційного суду завершить антикорупційну реформу та дасть новий імпульс зміцненню співпраці з міжнародними партнерами, особливо у тій сфері, що стосується макрофінансової допомоги.

21 червня 2018 р. Верховна Рада України прийняла ще два важливих закони – «Про національну безпеку України» та «Про утворення Вищого антикорупційного суду».

Новий Закон про національну безпеку регулює основні принципи державної політики у сфері національної безпеки та оборони з урахуванням прагнень ЄС та НАТО. Нове законодавство має на меті привести сектор безпеки та оборони України у відповідність до стандартів НАТО, щоб забезпечити її основні національні інтереси, тобто – приєднання до Альянсу.

 Що Україна пропонує своїм африканським партнерам та очікує від них?

 Звичайно, основні прагнення України спочатку пов’язані з Європою та Євросоюзом. У той же час Україна не забуває про зв’язки з африканськими країнами, у тому числі західноафриканськими, такими, як Сенегал.

Україна зацікавлена у розвитку двостороннього військово-технічного співробітництва з Республікою Сенегал. Ми вважаємо, що це один з продуктивних елементів взаємовигідного співробітництва між нашими країнами. Як і минулого року, цього року українська військова техніка була представлена на урочистому параді до Дня незалежності Сенегалу.

Інші країни в регіоні, з яким Україна намагається активізувати відносин є Ліберія та Кот-д’Івуар, де Посол України був акредитований у період 2017-2018 рр.

Не забуваймо й українських військових, які брали участь у миротворчих операціях ООН в цих країнах. Тепер, з поліпшенням ситуації в області безпеки, ми прагнемо активізації економічного, технічного та гуманітарного співробітництва з ними.

Яким є нині товарообіг між Україною та Сенегалом, а також з країнами Західної Африки?

У 2017 році загальний товарообіг склав 95,3 мільйонів доларів США з Сенегалом, 115,31 мільйонів доларів з Кот-д’Івуаром та 23,29 мільйони доларів США з Ліберією. Основними експортними продуктами залишаються чорні метали, зернові культури, рослинна олія та продукти харчування.

Деякі партнери та іноземні конкуренти України активно працюють в Африці, і Україна розуміє, що набутий тут досвід є безцінним. Африку треба вивчати і любити, і тільки тоді на нас чекає успіх!

Оригінальний текст статті: http://senegaalnet.com/2018/08/24/les-grandes-ambitions-de-lukraine-pour-le-senegal-et-lafrique/

ПУ в Сенегалі, S.THIAM