Андрій Заяць, Посол України в Гвінеї погодився дати інтерв’ю вашому тижневику напередодні остаточного від’їзду з Конакрі до Дакару, де віднині Україна матиме своє дипломатичне представництво. Андрій Заяць не казенною мовою відверто відповідає на запитання нашого кореспондента.
— Пане Посол, Ви готуєтесь до від’їзду з Гвінеї у зв’язку закінченням Вашої насиченої місії. Якими є Ваші почуття напередодні від’їзду?
— Я від’їжджаю зі Конакрі, але не остаточно. Мій уряд прийняв рішення перенести Посольство з Конакрі до Дакару. Однак я продовжую бути акредитованим у Гвінеї з резиденцією в Дакарі. Отже моя місія ще не завершилась. Відтак було б зарано підбивати остаточні підсумки.

— Які спогади залишаться у Вас від перебування у Гвінеї?
— Спогадів багато, адже я провів тут більше чотирьох років. З лютого 2008 року, коли я приїхав, у країні відбулося дуже багато подій. Моя місія в Гвінеї була насичена подіями, а отже і спогадами. Моїм першим відкриттям став гвінейський народ – щедрий, відвертий і працелюбний. Це залишиться моїм найпершим спогадом. Але в спогадах залишаться також труднощі перехідного періоду, безчинства проти цивільного населення у вересні 2009 року, а також масове насильство у період між двома турами президентських виборів 2010 року. Список можна продовжити. Гвінейський народ дуже настраждався за свою історію, тому цілком обґрунтовано сподівається на покращення умов життя і повагу до своїх прав.

— Чи могли б Ви, пане Посол, окреслити стан українсько-гвінейського співробітництва протягом останніх років?
— Як я вже казав, ще зарано підбивати остаточні підсумки, адже моя місія ще не завершилась. Серед галузей, про які я можу з гордістю говорити, перше місце займає вища освіта. Саме після мого приїзду 2008 року Україна відновила програму надання державних стипендій для Гвінеї. Ми навели порядок з оформленням віз для гвінейських студентів. Звісно, з одного боку це призвело до зростання частки відмов. Однак з іншого боку це дозволило нам значною мірою усунути проблеми, з якими гвінейці стикалися під час перебування в Україні. Іншою галуззю, де можу впевнено говорити про успіхи, є торгівля. Якщо не помиляюсь, Україна є четвертим чи п’ятим експортним партнером Гвінеї. Незважаючи на політичну нестабільність протягом 2009-2010 рр., ми змогли принаймні зберегти наші позиції. Сподіваюся, що економічні зміни, які нині відбуваються в Гвінеї, ще більше заохотять до співпраці компанії двох країн.

— Доля гвінейських студентів часто є дуже важкою. Нещодавно до редакції звернулася одна пані, син якої заплатив багато років тому 4-5 тис. євро посереднику за навчання в Україні. Дитина опинилася в дуже скрутних умовах в Україні. Зрештою, українські власті навіть придбали йому авіаквитка для повернення додому. Зараз він знаходиться в Марокко. Чи відомі Вам такі випадки?
— Звісно, так. Врегулювання статусу іноземців, які нелегально перебувають в нашій державі, належить до компетенції властей в Україні. Звичайно, Посольство теж має певну роль у цьому процесі. Відтак, ми робимо все, аби студенти (адже саме студенти є найчисельнішою категорією) не опинялися в Україні без засобів для існування. Якщо йдеться не про державних стипендіатів, видатки яких значною мірою покриває уряд України, то студенти мають розраховувати виключно на фінансові спроможності своїх родин. Іноземні студенти в Україні не мають права на працевлаштування. Отже, протягом п’яти років саме їхні родини мають їх утримувати. Протягом 2004-2007 рр. майже щомісяця з України доводилося депортувати гвінейців-нелегалів. З кінця 2008 року – це одиничні випадки. Щорічно йдеться про три, чотири, максимум п’ять випадків депортації. Вважаю, що нам вдалося навести лад у цьому процесі. Заявники отримують візи в повній прозорості і з розумінням того, які наслідки, у т.ч. фінансові, тягне їхнє навчання в Україні.

— Пригадую, не так давно, Ви вступили в боротьбу з піратством біля гвінейських берегів. Одне з українських суден навіть стало жертвою піратів. Чи з того часу становище покращилось?
— Справді, у вересні 2011 року на торговельне судно під британським прапором з українським екіпажем на борту було вчинено піратський напад неподалік узбережжя в Конакрі. Спільно з колегами зі світових морських потуг ми спробували привернути увагу властей до серйозності цієї проблеми передусім для соціально-економічного розвитку Гвінеї, яка імпортує переважну частку товарів саме морським шляхом. Гадаю, ми змогли досягти мети. Гвінейська держава виділила кошти для зміцнення матеріально-технічної бази ВМС, які практично не мали плавзасобів для патрулювання територіальних вод. Було також зроблено зусилля щодо покращення дисципліни серед військовослужбовців. Тому я вважаю, що з загальної точки зору результат є позитивним. Що ж стосується згаданого на початку конкретного нападу, незважаючи на запевнення властей щодо початку слідства, ми не маємо жодної інформації, яка б свідчила, що воно дало хоч які-небудь результати.

— Провернімося до теми Вашого від’їзду. Якщо не помиляюсь, Посольство України в Гвінеї остаточно переїздить до Дакару. Могли б Ви пояснити причини такого рішення?
— Як я пояснював під час своїх чисельних зустрічей з гвінейськими властями, немає жодної політичної мотивації цього рішення. Україна не має Посольств в усіх державах Африки. Тому наші Посольства мають регіональні функції. Виходячи з практичної та логістичної точки зору, мої власті вважали, що більш зручно мати Посольство в Дакарі. Маю також визнати, що це буде також дешевше. Конакрі стає за дорогим містом для іноземців, передусім з точки зору оренди житла.

— Отже Посольство України було єдиним у регіоні?
— Так. Наш консульський округ охоплює 8 країн від Кабо-Верде до Кот-дІвуару. Наразі до Конакрі складно дістатися з багатьох цих країн.

— Ми дізналися, що Україна запросила урядову делегацію Гвінеї, однак візит не відбувся. Чи цей прикрий інцидент не прискорив прийняття рішення?
— Дійсно, гвінейська делегація мала здійснити візит до України. На жаль, за 2 дні до приїзду, гвінейська сторона скасувала візит. Таке може статися у відносинах між будь-якими країнами. Часто виникають обставини, які неможливо передбачити. Однак цей випадок не мав значення при прийнятті рішення щодо посольства. Ще раз підкреслюю, що саме практичний і прагматичний аспект превалював при прийнятті рішення щодо закриття Посольства в Конакрі та відкриття Посольства в Дакарі.

— Ваше останнє послання?
— Гвінейському народові та вашим читачам адресую послання національного єднання. Без єднання і без прозорості Гвінея не зможе прискорити темпи свого розвитку. Допоки перехідний період не завершено, а його буде завершено лише після парламентських виборів, прийнятними для всіх сторін і для міжнародної спільноти, країна продовжуватиме боротися з щоденними труднощами.

«Енденпандан», А.Заяць, Посол України в Сенегалі